Патронатні родини: історії турботи, віри та надії
Патронат – це не просто тимчасовий прихисток для дітей, а можливість дати їм шанс на краще майбутнє. Ці історії – про людей, які відкрили свої серця дітям, що залишилися без підтримки. Вони доводять, що любов, турбота і віра можуть змінити долю.
Родина Дудко: 51 причина любити патронат
Уявіть собі дім, де кожен куточок сповнений дитячого сміху, а на стінах – малюнки малюків, які вперше відчули, що таке родина. Саме таким став дім Наталії та Євгенія Дудко, які у 2009 році вирішили змінювати дитячі долі.
Їхній шлях почався з благодійної допомоги покинутим дітям у лікарнях. Вони доглядали за ними, допомагали відновлювати документи, а одного дня зрозуміли – вони можуть дати їм більше. Так вони стали першими офіційними патронатними вихователями України.
Перший вихованець – дев’ятимісячний малюк, який вперше побачив турботливий погляд мами Наталі. Вони навчилися встановлювати правила, створили систему адаптації за «21 день» і вчили дітей довіряти дорослим. Сьогодні ця родина – символ любові, яка змінює життя.
Родина Тарасенків: дім, де завжди відкриті двері
Юлія та Віталій не одразу думали про патронат. Одного разу вони побачили відео про іншу родину, яка прийняла дитину, і це стало поворотним моментом у їхньому житті. Вже через кілька місяців у їхньому домі з’явилася перша дитина.
За шість років у родині виховувалося 17 дітей. Кожен – зі своєю історією. Були й малюки, які боялися торкатися до їжі, бо звикли ховати її в кишенях. Був і хлопчик Сашко з інвалідністю, якому вони допомогли знайти радість у кожному дні.
У цій родині діти не просто отримують дах над головою – вони знаходять тепло, розуміння та відчуття, що їх люблять безумовно.
Соціально-психологічний роман “З попелу війні – квіти надії”
Родина Яковенків: допомога дітям – покликання серця
Любов Яковенко їхала в маршрутці, коли побачила оголошення: «Станьте патронатними вихователями». Вона навіть не уявляла, що цей момент змінить її життя. Вона прийшла додому, розповіла чоловікові, і він відповів: «Чому б ні?»
Так у їхньому домі з’явився хлопчик, якого знайшли на вулиці поруч із п’яним батьком. Згодом вони дізналися, що у нього є сестри, і забрали їх також. Так народилася нова сім’я.
Одного разу до них потрапив хлопчик з аутизмом. Його батько залишався в родині на кілька днів, щоб допомогти йому адаптуватися. Вони навчили дітей не боятися говорити про свої емоції, вірити в добро і навіть замість лайливих слів використовувати компліменти. І це працює!
Сімейний роман “Зупинка “Добро”, оголошення, що змінило світ”
Ганна Єдіна: від притулку до щасливого життя
Ганна знає, що таке біль. Її дитинство минуло в притулках, вона не раз змінювала сім’ї, шукала своє місце у світі. Коли вона потрапила до патронатної родини Гурських, вона не знала, як реагувати, коли її обіймали. Вперше відчула тепло, коли зайшла до квартири, а її зустрів песик.
Саме в цій родині вона навчилася вірити у себе. Вперше відкрила книжку і за кілька тижнів прочитала всі частини «Гаррі Поттера». Вперше почала мріяти. Потім були нові родини, труднощі, але тепер Ганна – соціальний працівник, яка допомагає дітям, що пережили такі ж випробування, як вона.
«Якщо мені вдалося знайти щастя, то й вони зможуть», – каже вона.
Родина Мазеп: «2+3 = ЩАСТЯ»
Ірина та Микола не думали про патронат, поки одного дня їм не подзвонив родич: «Діти втекли. Можеш забрати?» Вони знайшли їх наляканими, виснаженими, молодший важив лише 22 кілограми у 11 років. Їх били, примушували красти.
Мазепи забрали їх у родину, почали оформлювати документи, але процес затягнувся – у дітей не було статусу. Вони не могли просто чекати, тому створили прийомну сім’ю. Тепер хлопчики грають у футбол, мріють про майбутнє і знають, що означає бути частиною родини.
Родина Антонюків: служіння серцем
Костянтин та Тетяна – це родина, яка приймає дітей, які приречені бути в інтернаті. Сімейні групи, діти з інвалідністю, діти, які пережили насильство. Одна з найбільш тривожних ситуацій, що сталася, — це коли дівчинка з ДЦП помирала, і вони, попри всі труднощі війни, врятували її, вчасно доставивши до лікарні.
У їхньому домі 10 дітей. Вони не встановлюють жорстких правил, бо вірять: виховання має базуватися на довірі та взаємній повазі.
Костянтин і Тетяна не тільки піклуються про фізичний розвиток дітей, але й приділяють увагу їхньому професійному становленню. Завдяки любові та підтримці батьків, діти змогли змінити своє життя, досягти успіхів в роботі та навчанні.
Вони впевнені, що сім’я є прикладом того, як можна змінити життя дітей, забезпечивши їм тепло та підтримку.
Ці родини – справжній приклад турботи та любові. Вони доводять, що навіть короткий період у люблячій сім’ї може назавжди змінити дитячу долю.
Якщо ви хочете дізнатися більше про патронат або розглядаєте можливість стати патронатною родиною, зверніться до Центру соціальних служб Боярської громади.